Історія України

Українська Православна Церква

Московська церква будь-якими способами намагалася оволодіти Київською митрополією.Уже в рік Переяславської угоди Московський патріарх титулував себе патріархом Великої,малої і Білої Росії,хоч Київська митрополія залишалась незалежною,у традиційній юрисдикції Царгорода,до 1686 року.
Розгорнулись обмежувальні заходи щодо функціонування українського письменництва,яке навіть у тодішній схоластичній одежі було занадто свіжим супроти московської запліснявілості,одрізняючись до того ж і мовою.Царський уряд разом з московською церквою рішуче виступив проти розповсюдження книг,які виходили у вільних українських друкарнях.У зрадницькому щодо України договорі з поляками (1656 рік) цар Олексій Михайлович вимагав,щоб "все те,в которых местностях книги печатаны и их слагатели,також печатники или друкари,смертью казнены и книги собрав сожжены были и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских книг никому с наших королевского величества подданных нигде не печатати под страхом смертной казни".
Історія українського народу під Москвою-це один довготривалий ланцюг поневолень,принижень,катувань,фізичного знищення,етнопсихологічного геноциду,безнастанного переслідування української мови."Наша мова вкраїнська,наші книжки завше муляли очі на Москві,-писав І.Огієнко.-І Москва рано починає вести знами боротьбу,аби примусити нас кинути рідну мову свою і пристати до московської".У 1672 році було заборонено тримати у своїх домівках українські книжки-їх треба було віддавати воєводі.Патріарх Іоакім,який люто ненавидів українців,хоч отримав освіту в Києво-Могилянській колегії,наказував у 1677 році видерти з українських книжок листки,бо вони "несходны с книгами московскими".Так почалася цензура українських книжок.
Водночас московські патріахи вдавалися до найрізноманітнійших способів,щоби підпорядкувати собі Українську Православну Церкву,яка мужньо відстоювала свою незалежність.Наприклад,у листі до патріарха Константинопольського Діонісія патріарх Московський Іоаким докоряв йому за те,"что он доселе не следил за религиозным настроением в Малороссии,и просит Дионисия помочь теперь ему,Иоакиму,преследовать явившиеся в Малороссии еретические учения....".
Кульмінаційний момент переслідування Української Православної Церкви припав на 1685 рік,коли Московський патріарх,пославшись на псевдостаттю Переяславської угоди про підпорядкованість митрополита Київського патріархові Московському,без згоди Царгорода призначив митрополитом Київського єпископа Гедеона Святополка-Четвертинського.Це означало фактичне підпорядкування Київської митрополії Москві,всупереч канонічній забороні втручання у справи іншої церковної ділянки.Нововисвяченому митрополитові дали титул "Митрополит Киевский,Галицкий и Малыя России....",який проіснував - за невеличкою редакцією "....и всея России"-до наших днів.Особливо важким ударом по українській незалежності треба вважати те,що Київська митрополія була переведена до Москви.Віра українців у свого єдинокровного православного царя відіграла лиху роль:жодна військова сила не змогла б позбавити свободи український народ,але єдина віра дуже багато в цьому допомогла.
У патріаршій грамоті Іоакима митрополиту Гедеон Святополку-Четвертинському від 8 листопада 1686 року зазначалося:"Иде же в Киевской Митрополии Типографии будет,да печатаються церковныя книги по чину,преданию же и мудрованию Восточные Церкви за его Митрополичьим благословением и досмотром".Занепокоїлася Лавра обмеженням свїх прав,опротестувала перед царем,але це нічого не дало,бо у Москві панувало "неблагосклонное отношение к южно-русской учёности,неодобрительно смотрели на южно-русскую учёность братской школы"....
Не виправдала також надій Української Православної Церкви церква-мати у Царгороді.Фатального 1686 року Царгородський патріарх Діонісій зрікся зверхності над Київською митрополією,буквально продавши Церкву-доньку за "три сорока соболів і двісті червоних".Неканонічність цього акту визнав уже наступного року собор Царгородської Церкви,який покарав патріарха Діонісія позбавленням патріаршої влади.Однак для Української Православної Церкви скінчилась тоді 700-річна незалежність в юрисдикції Царгорода.